Обласний Центр ДЮТ

До 200-річного ювілею Тараса Шевченка 3–5 березня у Києві відбувся Всеукраїнський літературний конкурс «Розкрилля душі». Житомирську область представляли четверо школярів: Марина Горшкальова, Богдан Дорошенко, Марина Каленюк і Марія Космач. У номінації «Літературна творчість» здобула перемогу учениця 9 класу Коростишівської ЗОШ І–ІІІ ступенів Марія Космач (диплом ІІ ступеня), у номінації «Дослідницька робота» – учениця 11 класу Новоград-Волинського колегіуму Марина Горшкальова (диплом ІІ ступеня).

Про свої конкурсні праці, бачення постаті Тараса Шевченка розповідають учасники та переможці конкурсу.

Марія Космач на конкурс представила есе «Він говорив устами народу» і перемогла з ним у номінації «Літературна творчість». Есе Марії створене на основі чотирьох думок, взятих із Шевченкових поем «І мертвим, і живим, і ненародженним…» та «Гайдамаки». Об’єднавча ідея для всього есе – та, пояснює Марія, що для Шевченка народ передусім був творчим стимулом, а його творчість – це творче надбання всього українського народу. Цікавлюся в Марії, як на її погляд, чому про Тараса Шевченка пам’ятають століттями: «У кожній країні свій герой, – відповідає авторка. – У нас – Тарас Шевченко. Поява Кобзаря – поета й художника, мислителя й борця, який став символом української нації, була обумовлена всім ходом історичного й духовного розвитку України. А сам Шевченко ввібрав найхарактерніші риси українського генотипу, силу духу свого народу».

– Наскільки Тобі самій подобається творчість Тараса Шевченка? Чи сказала би, наприклад, що Ти – фанат його творчості? – запитую.

– «Фанат»… Категорично ні. Фанат – той, хто за кожен вірш готовий уболівати. Мені вибірково подобається. Наприклад, подобається «Сон (У всякого своя доля…)», поема «Кавказ».

Марія розповідає, що ідею есе підказала її педагогічний і науковий керівник Світлана Володимирівна Новосельська. «Вона взагалі хороший наставник», – тепло каже переможниця. Сам творчий процес складався періодично, коли з’являлося натхнення: «Я не пишу без натхнення».

На конкурс «Розкрилля душі» учениця 10 класу Лугинської гімназії імені В. П. Фількова Марина Каленюк привезла збірку власних поезій «Шевченкових думок відлуння», яку готувала разом зі своїм педагогічним і науковим керівником Яною Михайлівною Хомишен. Видання прикрашене ще й ілюстраціями Марини. Збірку відкриває передмова Марини, в якій авторка, зокрема, згадує відгук турецького митця Назима Хікмета про Тараса Шевченка: «Є поети одного міста, одного села, одного народу. Але є поети всіх міст, всіх сіл, всіх народів. Шевченко саме такий поет». Про своє відкриття Шевченка Марина у тій же передмові розповідає так: «Справжнього Шевченка я відкрила для себе, прочитавши щоденник, датований з 12 червня 1857 року по 13 липня 1858 рік. Переді мною постав поет як звичайна людина, зі своїми бідами й радощами, щастям та журбою».

Марина Каленюк здобула перемогу у творчому конкурсі декламаторів «В сім’ї вольній, новій», теж присвяченому 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка.

«Тематичне розмаїття поезій Тараса Шевченка» – так звучить тема дослідницької праці Марини Горшкальової, переможниці Всеукраїнського конкурсу «Розкрилля душі» в номінації «Дослідницька робота» (науковий і педагогічний керівник – Тетяна Миколаївна Шлапак). «Вибрала тему, що мені цікава. Перед початком роботи прочитала багато інформації, праці Івана Огієнка, “Кобзар”… », – зазначає Марина про мотиви пошуку та вибору теми для свого дослідження.

Маринина розвідка про Шевченка, зокрема, основана на соціологічному опитуванні учнів Новоград-Волинського колегіуму (108 учнів 9–11 класів).

– Що спонукало Тебе клопотатися про таке опитування?

– Готуючись до роботи над моїм дослідженням про митця, я дізналася, що перед тим, як написати один із нарисів «Шевченко на селі» до циклу «Нариси з духовного життя наших селян» Іван Огієнко провів соціологічне дослідження серед селян, у яких цікавився, наприклад, що вони знають про життя Шевченка, які його твори пам’ятають, чи бачили його портрет? І це соціологічне дослідження показало невтішний висновок: Шевченка не знають.

Я вирішила провести схоже опитування у моєму колегіумі.Відверто кажучи, починали ми проводити це дослідження з легкою душею та світлими надіями, що Тарас Шевченко широко знаний серед учнів старших класів, які народилися і виросли в незалежній Україні, що його все ж «в сім’ї вольній, новій не забули пом’янути незлим тихим словом». Результати вражають. Про найголовніші, найболючіші теми, які піднімав Тарас Шевченко (засудження самодержавства, заклики до повстання), згадали максимум 12 % опитуваних, приблизно 11 учнів із 108! Ще більш вражаючий факт: 31 % опитуваних не може чітко сказати, про що ж писав Великий Кобзар.

– Як на Твою думку, що зумовило такі показники цього соціологічного опитування, адже, здавалося би, творчість Шевченка чи не наймасштабніше представлена у школі?

– Навколо культу генія Шевченка багато пафосу, і тільки на другому плані – змістовно-ідейні домінанти його спадщини. А по-друге, до творчості Шевченка варто дорости.

Учень Черняхівської ЗОШ І–ІІІ ступенів захищав своє дослідження «Діяльність Т.Г. Шевченка – важливий етап у розвитку української публіцистики» (педагогічний і науковий керівник – Валентина Андріївна Каллер). «Уже для багатьох поколінь українців Тарас Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія його всеприсутності, всезрозумілості і всезнання про нього. – розпочинається Богданова розвідка. – Але це далеко не так. Творчість Т.Г. Шевченка – явище велике й вічно живе – невичерпне, нескінченне і незупинне. Волею історії його ототожнено з Україною, і разом з її буттям триває Шевченкове».

Цінність пізнання від дослідницького процесу для себе Богдан Дорошенко бачить так: «Дослідження даної теми розширило мої знання про творчу спадщину відомого українського поета, мислителя, філософа Тараса Григоровича Шевченка. Бо є речі, на які народ рівняється, які є його духовною опорою».