Обласний Центр ДЮТ

Богдан Дрозд, учень 10 класу ЖитомирськоїЗОШ І–ІІІ ступенів № 36 імені Я. Домбровського, спеціальний диплом журі ІІ обласного конкурсу «Літературна майстерня–2014» «За креативний виступ».

Педагогічний керівник – Надія Повшедна, вчитель світової літератури Житомирської ЗОШ І–ІІІ ступенів № 36 імені Я. Домбровського, керівник гуртка «Літературна творчість» КПНЗ «Обласний центр НТТУМ».

Із збірки сонетів «Lagrive!»

Я нарешті вчуваю самотність у краплях надії дощу

Я нарешті вчуваю самотність у краплях надії дощу.
Я кричу, я живу, я люблю, як машина без зупинки пишу.
Кома, крапка, рима, тире. Та до біса усе! Захочу, то знищу.
Без кохання, ось того єдиного, я все це точно залишу.

Я не хочу, не зможу ніколи щось написати без серця.
Ніби розум керує тілом, а не те, що у грудях вирує.
І все ж, я стаю, як ті краплі, холодним. Як тіло мерця.
Я – не професор, я – дурень. Мною серце постійно керує.

Ох, вже ці сентименти. Що тут робити? Серце розбити?
А що? Чим не порада? Це сльози, це біль, повір, це – життя.
Дурень сміється, не плаче. Дощу вдається біль змити.
Ось тобі правда, я божевільний. Біжи. Це моє каяття.

Самотність... Я благаю, хто-небудь, будь поруч зі мною,
Мені страшно... Я зовсім один... Тому дозволь бути поруч з тобою...

Механізм. Точне повторення простих деталей – клон

Механізм. Точне повторення простих деталей – клон.
Звук в унісон, лиш хибне значення, що ти – людина.
Тяжка хвороба, що забирає в мене півжиття. Ти – сон.
Є вірне визначення. Правда. Ти – монстр, ти – тварина.

Рух вперед, позаду все померло, час настав тікати.
Тяжкість в сприйнятті простих речей. Легко звикнути.
Ідея інших тіл. Шлях лише один. В руках себе тримати.
Виживання виду. Таких слабких, як я. Мій час зникати.

Страх смерті у житті. Самогубство – це цілком лояльно.
Свобода – це теж примарно. Залишитися собою. Це місія?
Фальшиві фрази про кохання. Довіра – це фатально.
Удача. Ти все програв. Не думай. Це свобода, це Месія.

Крик божевільного – це доказ волі, цілком загальний.
Повтор на кадрі. Помилка апарату. Він став реальний.
Злети, як птах, увись, повище до зірок

Злети, як птах, увись, повище до зірок.
Порви кайдани тіла, повір, ти маєш крила.
Потони у словах, у мелодії цих думок.
Роздуми? До біса. Якщо ти літати любила.

Заради кого ти існувала? Він залишив тебе?
Зник, як зникає світ зорі із неба у тьмі.
І ти злилась? Я знаю про все, ти втішала себе.
Ти хотіла чогось. Та все помирало в тобі.

Ти кохала? Це правда. Що у тебе в душі?
Чи ти відчуваєш? Ти боїшся заснути вночі.
Не бійся, я поруч обнімаю тебе. Я у тиші.
В повітрі. З тобою. Я поцілував твої плечі.

Ні, я не брешу. Я поруч з тобою, я у віршах.
Чи ти знаєш, що тебе охоплює в серці страх?
Хоч ти і літаєш у небі, як гордий і величний птах.
Прозорими руками мене огортає віра в надію

Прозорими руками мене огортає віра в надію.
Холодними рядами полинули слова на листи.
Малесеньку долю того, що було, я серцем ще грію.
Розкидані всюди думи мої, і в центрі – лиш ти.

Янгол, пролітаючи наді мною, повернутися скоро
Він обіцяв. Я це пам’ятаю, я точно це знаю.
Лиш не сказав він, коли. А здалось, все так прозоро.
То демон, не янгол. Я знаю! Я це пам’ятаю.

І кращий друг ворогом з часом стає.
Усюди пусто й безлюдно, навіть коли мільярди людей...
Сила не в того в руках очі нещадно склює...
Проходять віки... Мільйони років... Мільярди ролей...

Час мій вже доводить свої останні слова.
І вся безнадія говорить: мрія жива.