Обласний Центр ДЮТ

Юлія Ковальчук, учениця 11-В класу Житомирської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 27, переможниця ІІ обласного конкурсу «Літературна майстерня» у номінації «Поезія» (диплом ІІІ ступеня).

Педагогічний керівник – Валентина Копишинська, вчитель української мови та літератури Житомирської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 27.

Із циклу поезій «Вернісаж»

***

[...] Я іду тепер до тебе по землі зав’ялій,
Я іду тепер до тебе з серцем у руці.
Ти чекай мене, коханий, поки старий явір
Не зігнеться у цілунку вічнім до землі.
[...]

Наше сонце, наші зорі у світах заграють,
Ми ж з тобою відірвемо ноги від землі.
Всесвіт-доля, Всесвіт-щастя – ось що нас чекає,
Допоки моя рука у твоїй руці…

***

Я – твій дощ, що змиває усі гріхи,

І твій вітер, що рани віків загоїть.
Тільки ти вже не відривай руки 
Від волосся мого, що кольором в осінь.

Заблукай, як колись, у моїх думках,
Розшукай там причину мого чекання.
Знай, що доля обох нас – у Божих руках,
Але душі нас двох – у руках кохання.

***

Сонячне тепло все же цілує землю,
Хмари розквітають у височині.
Птахи розрізають піднебесну стелю,
Дерево схиляє руки в самоті.

Сльози пролились вже, відшуміли трави,
Листя полишило гілки навіки.
Скільки ще чекати срібної примари?
Скільки ще ридати золотій красі?

Розлились дзеркала на старім асфальті,
А будинки сірі очі закрива.
Давніх меланхолій розлетілись чари,
Мов птахи, в просторах вічних навмання.
***

Моє серце малює фарбами,
Мої руки живуть самі.
А ім’я твоє, кимось згадане,
Не належатиме мені.
Та слова твої, мов ті прянощі,
Все ж манкі і такі прості…
Я чекатиму твоїх радощів, 
Що належать, але не мені.
Твої очі – сталеві ножиці,
Розрізають мене на шматки, 
Та ті ножиці адресовані
Знов і знов і, на жаль, не мені.
Ти – мій вірш, що плекати буду я
Уві сні, де живуть птахи,
Та той спів знов шукати змушена
Лише в мріях своїх. Не мої
Будуть посмішки, і тіпогляди,
І ті дотики струн душі,
Бо ті пряні й манкі солодощі
Знов належать, але не мені.
Та я дам обіцянку щирую,
Що колись я прийду у світ,
Де немає у серці інею,
Де не в’яне вишневий цвіт.
Моє серце малює фарбами,
Мої руки живуть самі.
Тії фарби були розбавлені
У сльозах, що були мої…