Постіженко Анна
Повернутись
Учениця загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів міста Житомира № 36, вихованка гуртка «Літературна творчість» житомирського обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді, переможниця конкурсу «Літературна майстерня – 2014, 2015» (диплом ІІІ ступеня).
Педагогічний керівник – Надія Повшедна, учитель зарубіжної літератури загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів міста Житомира № 36, керівник гуртка «Літературна творчість» житомирського обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді.
ДИЛОГІЯ
Я одна? Ти не один!!!
(Моноп’єса)
Знайдений Рай
(П’єса для двох акторів)
Я одна? Ти не один!!!
Моноп’єса
(П’єса для одного актора)
Дійові особи:
Худорлява світловолоса дівчина-підліток зі сірими очима відтінку грозових хмар. Її постать ховається від сорому за свою недосконалість у мішкуватій кофтині зі зображенням Елвіса Преслі.
Сцена І. У кімнаті
Простора кімната з високою стелею та величезним вікном. Із нього чудово видно сусідні будинки та доглянуті клумби. Щоправда, вікно майже завжди прикрите шторами.
Серед темряви розлітається світло люмінесцентної лампи. На хвилинку звичайна кімната перетворюється на акваріум. Маленькими риб’ячими зграйками яскраві промінці пропливають поміж стелажів із дисками та книжковою шафою. Мить – й акваріум зникає. Знову звичайна кімната з оливковими шпалерами, темно-вишневими меблями та шторами кремового відтінку. Звучить «Groove Armada» – «My Friend».
За письмовим столом сидить п’ятнадцятирічна дівчина, тихо підспівуючи співачці. Позіхаючи, перегортає чергову сторінку підручника з алгебри. Своїми допитливими очима вона швидко проходить друкованими рядками. Лунає телефонний дзвінок.
О, знову телефонний дзвінок! Сподіваюсь, це не Лора. Якщо це буде вона і я прийму виклик, то про навчання можна буде забути. Зараз піду і візьму слухавку. (Під’їжджає на своєму стільці до ліжка, бере телефон).
– Що це на дисплеї? О, висвічується «Дапапа». Це тато.
(Уважно слухає татка).
– Що?! Ти знову на роботі?! Знову затримка? Та скільки можна?! Я вже сотні разів чула про твою відповідальну роботу слідчого. О Боже! Як би зараз не зірватись! Так… Я працюю, я працюю. (Змінює вираз обличчя).
Удачі, тату. Доброї ночі!
Тааак... Знайду-но я маму. (Підходить до зачинених дверей). Чую запах чогось смачненького. (Відчиняє двері кухні, звертається до мами).
Знову ти щось готуєш, мамо? І що ж сьогодні? О, млинці. Чудово! Завжди любила твої млинці! Пам’ятаєш, як у дитинстві: я, Лора й Артур граємо у відеоігри, потім катаємось на велосипедах до вісімдесят дев’ятого будинку – останнього на нашій вулиці. А потім повертаємось голодні та втомлені додому. Ти наготуєш цих смачнючих млинців, відкриєш банку згущеного молока та звариш какао. Здається, це було зовсім недавно…
– Ах, ще дещо. Тут така справа… Тато сьогодні затримається на роботі. Не нервуй, будь ласка, ти ж знаєш татка. Він буде сидіти на роботі до тих пір, поки не зробить усе, що запланував. Так, раніше він не затримувався так часто і на такий довгий час.
– Знову мовчимо. Ти завжди мовчиш, коли тобі боляче. Мамо, годі! Ну, скажи хоч щось… Ах, я ще дещо забула. (Переминається з ноги на ногу). Тут така справа… Учитель математики викликає тебе в школу.
– Що трапилось, питаєш? Я прогуляла урок геометрії та два уроки з алгебри. (Опускає голову). Ти прийдеш? Завтра, після сьомого уроку. Ну, не нервуй так. Я відчуваю, як червоніють кінчики моїх вух. Ма-а-мо, я ж не спеціально. Я не хотіла прогулювати, але Лорі потрібно було піти до книжкової крамниці. І хто, як не я, допоможе подрузі у виборі гарної книги, га? (Прикрившись рукою, дівчина говорить у бік). Я, звісно, прибріхую. У книгарню ми не ходили. Натомість прогулялись в торгівельному центрі, потім пішли до кінотеатру. У мене навіть був квиток, але я його викинула…
(Обурено). Що?! Як це – забороняєш мені ходити на музику? Поки алгебри не виправлю? О-о-ох, ну, звісно, я ж така жахлива донька! От і добре!
(Зачиняє двері кухні, повертається до кімнати. Вмикає лампу, завалюється на ліжко).
Як так? За два прогуляні уроки позбавити мене музичних курсів! Це найгірше, що вона могла вигадати як покарання! Ми сваримось не так часто, та й мама швидко холоне: покричить-покричить і заспокоїться. А тут так жорстоко. Та й раніше я уроки не прогулювала. Та математику виправити – раз плюнути.
Я не хочу нічого робити. Може, щось почитати? Але що? Класику? Чи, може, сучасну літературу? А, може, учення Фрейда? Ось це й жахливо: вибрати найкраще з улюбленого неможливо. Так, потрібно полазити на своїй книжковій полиці. (Дівчина підійшла до книжкової полиці та неквапливо передивляється книги).
Шекспіра я читала, Оруела також…А це якийсь збірник вправ з англійської… Усе перечитане. Я б і хотіла піти до книгарні, але в таку пору працюють лише цілодобові магазини.
