Обласний Центр ДЮТ

Світлана Петрович, учениця ЗОШ І–ІІІ ступенів № 5 м. Бердичів, переможниця ІІ обласного конкурсу «Літературна майстерня–2014» у номінації «Поезія» (диплом ІІІ ступеня).

Педагогічний керівник – Олена Бенедюк, учитель української мови та літератури ЗОШ І–ІІІ ступенів № 5.

Із збірки «Духовний Всесвіт»

*************

Я звикла сидіти у темряві і не зачиняти двері своєї кімнати.
Так тепло, коли кішка засинає в мене на грудях 
та муркоче в такт із серцебиттям.
Я звикла вірити не тобі, а швидше у фатум,
і заліплювати скотчем рота власним снам.
Що ти бачиш, коли заплющуєш повіки?
Мабуть, тільки себе, але навиворіт.

Там на кухні замість паркету слова, вимощені ношпою.
Я ніколи не стану телеведучою,
надто багато людей довіряло б тоді моїй брехні.
Бо думки, варто їх тільки озвучити,
стають наче мокрий батіг, яким ви самі себе потім мучите.
Проте я все одно не боюся їх.

Я ніколи не стану актрисою,
бо надто багато людей виїдатимуть моє тіло поглядом.
Я народилась не з тими рисами, як обличчя, так і душі.
Вонине настільки красиві, якмінливі,
і потребують особливого догляду.

Я ніколи не стану амазонкою.
Я не впевнена, що це резонно, коли довкола така
жахлива емоційна бідність.
... я не планета, а ти не супутник.

*************

Ніколи не пізно все змінити,
ніколи не пізно почати знову.
Навіть, якщо життя зараз схоже на вузлик
з суцільних похмурих ниток,
навіть якщо на екрані долі мерехтить
«game over».

Ніколи не пізно забути тонни образ,
пройти повз тих, хто робив тобі боляче
(якщо не словом, то своєю присутністю)
з гордо піднятим підборіддям.

Ніколи не пізно вчитись вірити,
не тримаючи в спогадах ані крихти зла,
на цій землі ми всі одне одному в чомусь рідні.
Ніколи не пізно зробити крок вперед,
простягнути долоню тому,
хто не в силах самотужки піднятись.

Ніколи не пізно діяти, не чекаючи поки
чужинець волю і спокій у нас відбере.
Ніколи не пізно з молитвою на вустах
вкинути у серця мільярди макових зерняток.

*************

Самотність трапляється без свідків.
Вона перед сном завжди складає долоні
і декілька хвилин поспіль в них ледь помітно шепоче:
–Обіцяю тримати слово так само,як на рингу тримають удар,
не звинувачувати, а розуміти, не кривдити, а піти.
У неї все життя як чернетка, стільки помилок і завжди
бентежний почерк. Доля залишає у душі графічні фрагменти…

*************

Меланхолія – кінець, після якого життя
почнеться новоюерою.
І ці почуття модифіковані, штучні
щосили ляснуть тебе по обличчі, наче
обвуглена сонцем гілка старого дерева,
відпущена тим, хто йтиме попереду.
Біль – хороший вчитель, от тільки я…
Неуважна байдужаучениця.