Обласний Центр ДЮТ

Зрання у холі, на спеціальних стендах, «гуртуються» ляльки, казкові герої, чимало «проростає» квітів на вишивках, рушниках, у красивих горщечках, картинах зі шкіри… Від частих спалахів фотокамер стає ясніше. Саме так розпочинається 18  – 19 жовтня VIобласна виставка-конкурс «Поліські візерунки» на базі Житомирського обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді, в якій взяли участь 180 учнів із 5-ти міст і 23-х районів області.

Спершу знайомлюся з мініатюрним дівчам Іриною Ляхович. Вона – восьмикласниця Киянської школи та заодно вихованка гуртка фітодизайну Новоград-Волинського районного центру творчості. «Фітодизайн – це створення композицій із квітів живих або сушених, – пояснює Іринка. – Для композицій із сушених квітів матеріал заготовляємо влітку. Коли я тільки починала займатися фітодизайном, то брала для творчої роботи сухоцвіти». На виставку Ірина привезла настінне панно вже з іншого матеріалу – зі шкіри. На ньому – усе улюблене Ірини: багато зеленого кольору, ромашки та маки. «Серед краси природи важко не творити», – відповідає майстриня на запитання про джерела натхнення. Про сам творчий процес і творчі секрети Ірина розповідає: «Вихідним матеріалом для таких композицій є шматки старої шкіри, дріт, балончики фарби тощо, усе решта – фантазія та свіжий погляд на природу. Для мене робота зі шматочками шкіри – наче спілкування зі своєю фантазією. Так хочеться все гарне у природі зберегти надовго.

Даємо друге життя старим речам. У хід ідуть зношені шкіряні мамині спідниці, куртки, жилетки, сумки…

Шкіряна флористика – робота копітка. Бо це ж треба підгледіти всі тонкощі справжніх пелюсток і листочків, аби передати їхню досконалість на викрійку зі шкіри».

Із Наталією Пантус, методистом Центру, підходимо до столу народних іграшок. Тут в основному представлено народні лялечки, більші та менші. «У багатьох виробах відчувається натхненна енергія дитини, – ділиться враження та міркуваннями пані Наталя. – Діти, коли створюють ляльку, водночас ще граються нею, їм це близько, вони не встигли відійти від дитинства, що, безумовно, впливає на творчий результат». Поміж розповідями про українські народні традиції виготовлення ляльок-оберегів Наталія Федорівна звертає мою увагу на роботу Єлизавети Шаробокової, учениці 7-го класу, представниці гуртка побутового дизайну «Полісянка» (Центр дитячої юнацької творчості Житомирського району на базі Озерненської гімназії): «Ця дівчинка неодноразово бере участь у нашій виставці. Вона впізнається вже за її стилем і технікою. Єлизавета створює ляльки з розплетених ниток мішковини». Робота Єлизавети називається «Доленосні Діви». «Минулого року я представляла ляльку Макошу, богиню материнства, милосердя, покровительку джерел і святих колодязів, врожаю, рукоділля, щастя та нещастя, – розповідає Єлизавета. – А сьогодні я представляю дві помічниці богині Макоші Долю і Недолю – богині щастя і нещастя, успіху і невдачі. Суть кожної з Доль підкреслює колір убрання: Долі – світлі відтінки, Недолі – темніші».

На другому поверсі людно та галасливо: діти готуються захищати свої творчі роботи. Чорнявий хлопчина, тримаючи своє ткане полотно-картину, пояснює невеличкій аудиторії, переважно жінкам, вибивну техніку. На його полотні – прекрасна, спокійна зебра на тлі зеленої, літньої природи. Запрошую юного мастака до розмови. Він представляється як Дмитро Кутішенко, дев’ятикласник Баранівської школи імені О. Сябрук і вихованець міського Будинку дитячої творчості. Дмитро демонструє мені як зворотній, так і лицевий бік свого полотна. Вони однаково акуратні та гарні, що й не розрізнити за першого погляду, де «лице», а де виворіт. Дмитро розповідає, що більше року працював над цією картиною. «Найважче було передати тінь. Щоби зробити сірий відтінок, треба було змішувати три нитки. А найлегше виткати зебру: менше кольорів.

Моя сестричка має журнал із малюнками. У ньому я й побачив цю зебру. Бабуся допомогла мені збільшити малюнок. Наша бабуся – художниця, справжня майстриня, вона – автор куди більших картин, ніж ця моя. Коли вона була молода, на базарі придбала спеціальні голки, продавець показав, як ними працювати. Відтоді вона займається ткацтвом і мене навчила.

Робота над тканою картиною приносить мені задоволення. До того ж, вибивна техніка не настільки важка, як, наприклад, вишивка хрестиком. Також я займаюся орігамі, малюю трохи і граю футбол із друзями».Я кажу, що зазвичай ткацтво сприймають як жіночу справу. «Тож чи ти розповідаєш дівчатам про своє хобі, якщо вони тебе про це не запитують?» – цікавлюся. «Ні, не розповідаю про своє хобі, – відповідає Дмитрик. – Не люблю хвастатися».